На фоні зростаючої пандемії все більше урядів починає обмежувати діяльність і рекламу індустрії азартних ігор для охорони здоров’я громадян. Але і в докризові часи багато фахівців стверджувало, що засилля реклами азартних ігор підштовхує людей до витрат, а проблемних гравців – до залежності. Ми поспілкувалися стосовно цього з політологом і економістом Юрієм Гаврилечком.
Фахівець розповів, як буде обмежувати рекламу гемблінгу українське законодавство. Також поділився думкою стосовно проблемних моментів законопроєкту № 2285-д і методами, за допомогою яких можна уникнути корупції в регуляторному органі.
Юрію, хто і як регулюватиме маркетинг азартних ігор в Україні відповідно до законопроєкту № 2285-д?
У редакції до другого читання цього документу передбачено, що регулювання в сфері азартних ігор має здійснювати спеціальний орган – Комісія з розвитку та регулювання азартних ігор, що підпорядкована Кабінету Міністрів України. До компетенції Комісії належить видача ліцензій організаторам азартних ігор, ведення відповідних реєстрів, встановлення вимог з сертифікації відповідного грального обладнання.
Законопроєкт запроваджує систему онлайн-моніторингу, що дозволить здійснювати державний контроль за діяльністю організаторів азартних ігор шляхом отримання даних від грального обладнання, яке підключене до єдиної системи.
Створення окремого органу, який би регулював маркетинг та рекламу, не передбачено. Навіть сам термін «маркетинг» не використаний у проєкті закону.
Водночас документ встановлює обмеження щодо реклами азартних ігор. Зокрема, зовнішня реклама повністю заборонена, окрім вивісок гральних закладів. Також є обмеження на всі інші види реклами. Порядок їх визначений у статті 26 законопроєкту. Оскільки у вимогах до поширення реклами є така норма: «Має містити відомості про ліцензію, номер, дату її видачі та найменування органу, який видав ліцензію організатору азартних ігор-замовнику реклами», то, вочевидь, контроль за цим буде здійснювати комісія. Окрім того, передбачено, що організатор азартних ігор (компанія-оператор ринку) не має права виступати рекламодавцем іншого бренду оператора азартних ігор. Крім того, заборонено спрямовувати рекламу на вразливі групи населення – неповнолітніх, малозабезпечених і тих, у кого діагностовано психічні захворювання.
На вашу думку, як варто обмежувати рекламу азартних ігор в Україні та як боротися з маркетинговою діяльністю нелегальних онлайн-казино?
Я не вважаю, що таку рекламу варто обмежувати. Зайва та набридлива промоція азартних ігор сама по собі відверне гравців від оператора. Однак слід чітко прописати її зміст, здійснювати контроль щодо поширення недостовірної інформації та попереджати/штрафувати за випадки недобросовісної конкуренції. А до порушників має сенс застосовувати дво- чи три ступеневу систему санкцій:
1) перший випадок – попередження, другий – позбавлення ліцензії без повернення її вартості;
2) перший випадок – попередження, другий – штраф у розмірі плати за ліцензію, третій – позбавлення ліцензії без повернення її вартості.
Незалежно від того, хто саме є поширювачем реклами, що не відповідає вимогам закону, замовником завжди буде компанія-оператор або афільована до неї структура. Ось цей зв'язок і має бути встановлений слідством.
З маркетинговою діяльністю неліцензійних казино – і наземних, і онлайн – варто боротися економічними засобами. Ліцензійна діяльність повинна стати більш економічно вигідною та менш ризикованою як для операторів ринку, так і для самих гравців. Усі інші методи лише сприятимуть зростанню корупції серед «перевіряючих» різного роду – від чиновників комісії до співробітників МВС/СБУ/ДБР включно.
Якою повинна бути роль держрегулятора в питанні контролю реклами гемблінгу?
Є Закон України «Про рекламу» з прописаними вимогами щодо особливостей рекламування грального бізнесу, вони викладені в статті 26 законопроєкту. Нагляду з боку комісії за виконанням цих норм достатньо. Наділяти комісію додатковими повноваженнями не варто, оскільки це підвищить корупційні ризики.
Які найбільші недоліки ви вбачаєте в законопроєкті № 2285-д?
Під час підготовки до другого читання до законопроєкту було внесено низку правок, які суттєво знизили його якість. І складається враження, що метою цих поправок є не факт легалізації грального бізнесу та створення прозорих схем реєстрації та контролю над проведенням азартних ігор, а фіксація сучасного стану галузі в Україні.
Зокрема, з-під регуляторних механізмів, запропонованих спочатку в законопроєкті № 2285-д, виводиться поняття лотерей. Лотереї та їх регулювання переносять в окремий законопроєкт. Це вже просто пряма демонстрація того, що в лотерейних операторів привілейоване становище на ринку. Зазначу, в усьому світі оператори лотерей нічим не відрізняються від інших операторів ринку азартних ігор. Чому ж нам автор законопроєкту пан Марусяк пропонує зберегти монополію лотерей на видачі ліцензій?
Можливо, «корінь проблеми» в тому, що позначено в перехідних положеннях законопроєкту № 2285-д, підготовленого до другого читання. Саме там чомусь запропоновано віддати лотереям... функцію букмекерської діяльності.
І ось тут-то і можна згадати закон про лотереї зразка 2012 року: коли його ухвалювали перед проведенням Євро-2012, спеціально не вказали в термінах лотерею-тото, оскільки планували на початку фінальної частини футбольного чемпіонату легалізувати букмекерство. Лобісти тодішнього закону ясно розуміли, що якщо лотерею-тото залишити, то букмекерства як виду діяльності не буде. Тому цей термін до закону так і не потрапив.
Однак не все вийшло так, як планували – 2012-го так і не було створено оновлених ліцензійних умов під новий закон. Взагалі-то Мінфін повинен був прописати їх, але з якихось причин цього не робили. Як результат – ліцензії закінчилися, а лотерея продовжувала працювати під визначенням і ліцензійними умовами 2002 року. Зараз же термін лотерея-тото повертають до закону про лотереї 2012-го, тим самим закріплюючи позиції лотереї на ще не створеному ринку повноцінного та легального українського букмекерства.
Крім того, запропоновано обмежити сектор букмекерства до рівня ставок на традиційний «живий» спорт. Хоча в усьому світі букмекери оперують ставками на кіберспорт або на шанси того чи іншого політика стати президентом.
Спроби ж обмежити можливості вітчизняних операторів виключно роботою з резидентами, а також тими особами, які фізично перебувають на території України, і зовсім виглядають безглуздими та нелогічними. Зараз, коли системи онлайн-платежів дозволяють за декілька секунд перевести гроші з одного кінця світу в інший, зациклюватися виключно на внутрішньому ринку азартних ігор – рідкісна дурість. Це все одно, як відмовитися від грошей у подарунок, тільки тому, що дарувальник живе в іншій країні. Не зрозумілий хід думок авторів таких ініціатив, але вони дбають точно не про бюджет країни, адже ставки з-за кордону дозволяють істотно розширити можливості українських компаній з отримання прибутку, а значить, і з відрахувань до бюджету податків з цього самого прибутку.
У загальній і цілісній картині ми знову замість комплексного підходу до регулювання одного з найбільш потенційно прибуткових видів підприємницької діяльності отримуємо законопроєкт із масою приватних лобістських амбіцій.
Існують думки, що саме державний регулюючий орган може стати епіцентром корупції після легалізації грального бізнесу. Чи це справді можливо? Як варто організовувати роботу регулятора, щоб мінімізувати корупційний фактор?
Щоб мінімізувати корупційний фактор, варто максимально знизити можливість чиновників ухвалювати рішення самостійно. Наприклад, ліценція має видаватися автоматично, після реєстрації на сайті всіх необхідних документів (зразки яких повинні бути на сайті ліцензіата) та сплати вартості ліцензії до державного бюджету на відповідний казначейський рахунок (підтвердження цього також можливо зробити онлайн).
Окрім того, щоб примусити чиновників уважно слідкувати за виконанням умов ліцензії, варто, як наразі в судах, у випадковому порядку розподіляти справи з нагляду серед співробітників і зробити їх персонально співвідповідачами в судах у справах проти компаній-операторів, за діяльністю яких вони наглядають. І у випадку припинення в судовому порядку діяльності компанії чиновник-наглядач повинен компенсувати державі вартість ліцензії, яку сплачувала компанія-оператор. Якщо він цього буде не спроможний зробити (а за високої вартості ліцензії в мільйони гривень це нереально), тоді на нього чекатиме ув’язнення на понад 10 років.
Читайте також: Google рекламував казино самообмеженим гравцям
Читайте також: Новини про гральний бізнес в Україні
