Керівник київської філії Міжнародної антинаркотичної асоціації та фахівець з корекції залежності й співзалежності Олексій Лінник розповів LoginCasino UA про те, як легалізація гемблінгу вплинула на проблему лудоманії, які люди схильні до залежності від гри та що найбільше заважає одужанню.
Усі люди можуть стати залежними від гри? Це може загрожувати будь-кому, хто грає в азартні ігри?
До лудоманії має бути схильність. Це не залежить від соціального статусу, рівня зарплати, статі гравця чи іншого. Людина, яка має схильність до лудоманії, є інфантильною, я б сказав, що вона не подорослішала внутрішньо. У такої особи залежність не виражається в самій грі. Людина отримує задоволення від ходіння по лезу. І до речі, так званий кайф лудоман отримує не під час виграшу, а тоді, коли він вже опускається на саме дно – програє всі гроші, шукає нові, обманює, щоб взяти в борг, і знову програє. Ось це і є лудоманія. А якщо людина має стабільний прибуток, працює, але інколи заходить в казино і там програє якусь суму, і це ніяк не відбивається на її соціальному статусі, родині, роботі тощо, то це просто людина грає заради задоволення. Інколи програє, інколи виграє.
Отже, найголовніша ознака лудоманії – неконтрольована гра. В житті це відбувається так: наприклад, коли у людини лишаються останні 200 гривень і вона дуже голодна чи має купити щось власній дитині, то вона ті ж 200 гривень спустить в казино. Лудоман просто вже не оцінює адекватно свої дії.
Який портрет середньостатистичного українського лудомана?
Це може бути чоловік або жінка віком від 25 до 37 років. Вони мають доступ до фінансів і часто не своїх – заможні батьки, кредити тощо. Коли людина усвідомлює важкість заробітку, то вона відчуває й важкість програшу своїх грошей. Це вже радше про соціально сформовану особистість, а лудомани навпаки повністю несформовані, найчастіше інфантильні, схильні до впливу з боку інших людей.
Зазвичай дитинство лудоманів пройшло в деструктивних родинах. Часто змалечку він/вона бачили прояв залежності у когось з близьких родичів. Але не обов’язково, щоб хтось із батьків був алкоголіком. Деструктивність могла проявлятися в іншому. Наприклад, мати й тато до пізньої ночі на роботах, коли немає часу займатися дитиною, яку під «опіку» бере вулиця чи оточення.
Хоча тут варто підкреслити, що це не означає, що дитина з такої родини обов’язково стане залежною від шкідливої звички. Я теж з деструктивної родини: батько пив, мати на кількох роботах. Виріс я на Луганщині, в депресивному шахтарському населеному пункті, де роками не платили зарплатню, молодь пила чи нюхала клей. Я такий спосіб життя не визнавав з дитинства, тримався компанії, яка теж намагалася протистояти негативному впливу.
Саме тому ви стали допомагати залежним?
Мене сама доля звела із залежними, хоч я цього і не планував. 13 років тому у мене була своя ветеринарна клініка, доволі успішна. Тоді я почав працювати волонтером у центрі для залежних. Три роки я так волонтерив, ця тема стала мені цікавою, я бачив масштаб проблеми в країні. Тоді я все більше часу став приділяти центру, паралельно вчився та їздив за кордон, де набирався досвіду у схожих центрах.
Є така думка, що жіночий алкоголізм невиліковний або важче виліковний, ніж чоловічий. Чи з лудоманією так само?
Це неправда. Ні алкоголізм, ні лудоманія чи інші види залежності у жінок не є якимись особливими. За 13 років своєї практики я не бачив якоїсь різниці між жіночою чи чоловічою залежністю. За моїми спостереженнями, жінки навіть частіше утримуються від того, щоб повернутися до своєї «пристрасті». Але й це не можна назвати аксіомою. Немає жодних досліджень щодо цього в Україні. У нас взагалі немає даних про лудоманів. Проблема є, але скільки українців страждає на неї, скільки вилікувалося, невідомо.
А ось про що не говорять, то це про те, що найчастіше лудоманія не існує сама собою. Це полівалентна проблема, коли одна залежність «підтягує» іншу. Чи то людина спершу вживала наркотики і потім прийшла до азартних ігор, чи то вже в процесі розвитку лудоманії гравець, наприклад, підсідає на спиртне. Зрозуміло, що тоді не можна лікувати щось одне, бо залежності «ходять в парі». Це значить, якщо людині вдалося повернутися до нормального життя і вона зірветься та почне знову грати, то щодо інших залежностей також не проявить більшу силу волі.
В Україні створили реєстр лудоманів, щоб обмежити доступ залежній людині до гральних закладів. Наскільки він допоможе у розв’язанні проблеми?
У користь цього реєстру я не вірю. Ну який зиск від цього самому гравцю? Не піде він в один заклад, знайде інший, який не зважає на жодні реєстри. Зі своєї практики скажу, що й самі лудомани не побіжать там реєструватися. Якби після того, що в базі зафіксують дані людини, ще й направляли її в реабілітаційний центр, тоді з’являється сенс такої ініціативи. Хоча куди вони можуть направляти, якщо в нашій країні немає жодного державного реабілітаційного центру для залежних.
Чи можна вилікуватися від лудоманії?
Як і наркоманів, колишніх залежних від гри не буває. Людина може повернутися до повноцінного життя, але продовжить боротися щодня із бажанням знову зробити ставку. Хоча люди довкола будуть вважати, що вона вилікувалась повністю. Не можна просто так стерти залежність, негативну звичку вдається тільки замінити на корисну. В нашому центрі пропонуємо замінити спортом. Саме тому відкриваємо спортзали, закуповуємо інвентар.
Хто чи що найбільше заважає реабілітуватися залежному?
Звичайно, все залежить передовсім від людини. Має бути бажання. Але й одного бажання, на жаль, не вистачить. Оточення лудомана теж має бути залученим у його лікування – підтримувати його, не намагатися за нього погасити борги, не намагатися полегшити реабілітацію тощо.
Самостійно людина ніколи не прийде на лікування. Її приведуть обставини. І якщо рідні не полегшуватимуть їх – не будуть давати гроші, гасити борги, жаліти і носитися з ним, – тим швидше людина дістанеться до фахівців. Так, дуже важко дивитися, як власна дитина себе гробить, але потураючи її залежності, легше не зробите. Треба бути твердим: «Ми тебе любимо, але якщо ти хочеш звести себе в могилу, то ми не бажаємо брати у цьому участь». В реальності все буває інакше. Інколи навіть коли наш пацієнт їде додому на кілька днів відпочити, то дорога родина зустрічає застіллям, де спонукають випити, мовляв, перехилити 100 грамів за одужання. А через те, що людина страждає декількома залежностями, то порушивши тверезість в чомусь одному, вона стає на грані, щоб пуститися знову берега. Найрідніші ж не розуміють, що вони ще гірше роблять. Скільки разів я бачив у центрі, коли батьки забирали своїх 35-річних синочків, бо «йому ж погано». І всі наші напрацювання в центрі сходять нанівець.
Але мушу зауважити, що я бачив, як у деяких інших країнах родина ставиться до залежних, то в нас ще не так все погано. От у Грузії культ родини, де батьки всіляко опікають своїх дітей. І коли треба проявити стійкість, навіть жорсткість, вони навпаки жаліють свого залежного сина чи доньку. Там взагалі не слухають лікарів та спеціалістів, для них головне потішити своє батьківське самолюбство – пожаліти синочка та забрати подалі від «поганих» лікарів.
А ви були в казино, грали в рулетку чи робили ставки?
Звичайно був, більше по роботі, аналізував, але не грав. Я не азартна людина. Мені ближче спорт, люблю рибалку. Проте я не вважаю казино чистим злом. Необхідно прийняти той факт, що таке явище існує вже не одне століття і ще довго існуватиме. Азартні ігри стали частиною нашого життя. Впевнений, краще, щоб держава могла контролювати цю сферу, щоб гроші йшли в бюджет, виділялися кошти на лікування залежних та профілактику. І якщо правильно і відповідально моніторити гру, то негативні наслідки будуть мінімальними. Заборонити не вдасться, все одно гральні заклади існуватимуть чи в тіні, чи легально. Бо є запит у суспільства, значить буде і пропозиція.
Тобто ви підтримуєте легалізацію грального бізнесу?
Я за легалізацію. Але не просто дозволити казино працювати, брати з них податки та сказати, що у нас є база лудоманів. Треба підходити комплексно, проводити соціальні програми, вивчати проблему, виділяти кошти на це.
А що, на вашу думку, необхідно зробити для запобігання лудоманії?
Тільки соціальна робота для підвищення обізнаності населення. І починати треба зі шкіл. Так само як дітям розказують про правила дорожнього руху, треба розповідати про ймовірну шкоду від азартних ігор. Щоб, скажімо, семикласники вже знали, навіщо люди грають, які можуть бути наслідки, що взагалі таке лудоманія. Окрім того, психологи могли б виявляти дітей, у яких спостерігається схильність, і вже напряму працювати з ними. Так, це дуже важка робота, але вона дала би позитивні результати. Також я б зобов’язав усіх українських операторів, які отримують ліцензії, якийсь відсоток з прибутку виділяти на первинну профілактику та на реабілітацію. І, звичайно, прослідкував би за розподілом тих коштів, щоб їх не освоїла якась підставна організація, списавши під якийсь концерт.
Чи звертався до вас вже хтось з українських операторів щодо співпраці? Або, можливо, хотів хтось допомогти?
Після легалізації почалась доволі активна робота із представниками грального бізнесу. Ми проводили соцопитування для операторів, організовували семінари, де роз’яснювали суть проблеми залежності від гри, розказували про характерні риси поведінки лудоманів тощо. На щастя, у нас є відповідальні оператори, які справді почали працювати в цьому напрямі. Деякі допомагають нашому центру – купували спортінвентар. Наш центр – не бізнес, тож потребує чимало коштів. Я постійно з власних коштів викладаю до 80 тисяч гривень.
На вашу думку, якою має бути реклама гемблінгу, щоб вона не несла ризик залучити до гри уразливі прошарки населення?
Я не спеціаліст у цьому питанні, але така реклама точно не має містити обіцянки, що гравець зайде в казино і одразу стане мільйонером. Вона має бути зрозумілою і правдивою – казино для розваги. І гроші в гральних залах ні для кого не течуть річкою. Якби була моя воля, то я б залучав спеціалістів, які працюють в центрі, та психологів до розробки реклами гемблінгу.
Після того як в Україні провели реформу гемблінгу, кількість пацієнтів у вас поменшала?
У цьому плані нічого не змінилося. Просто після легалізації з’явилася надія, що й нашу діяльність почнуть більше підтримувати та фінансувати. Адже до цього, коли ринок був у тіні, все одно існували гральні заклади, а гроші осідали в чужих кишенях. Ще й пацієнтів вичавлювали, наче 20-кубовим шприцом, тоді вони до нас у жахливому стані потрапляли. Азартних ігор наче в країні не було, а проблема існувала. А ось тепер про проблему нарешті почали говорити, нас почали потроху підтримувати грошима.
Нагадаємо, що UGC запускає безоплатну юридичну консультацію з питань лудоманії.
Читайте також: Лотереї в Україні
Читайте також: Гральний бізнес в Україні: новини
